Статистика
Користувачі : 3
Зміст : 1446
Посилання : 8
Переглянути хіти змісту : 1344782
Muzey.jpg
Лічильник
Яндекс.Метрика
Rambler's Top100
HomeСвітом править кохання ► Пишний М., 10 кл.

Пишний М., 10 кл.

Тарас Шевченко писав замітки до газет про 16-річну актрисочку, з якою хотів одружитися, а закоханій у нього княжні подарував свій автопортрет.
Сумний погляд зпід насуплених брів. Під густими, понуро опущеними вусами сховався найменший натяк на усмішку. Таким забронзовілий Шевченко дивиться на нас з більшості пам´ятників, яких незліченно стоїть скрізь по Україні. Біля цих монументів буває особливо людно в так звані Шевченківські дні, 9-10 березня: до постаменту кладуть квіти, звучать трибунні промови, грають урочисті марші.
А от обдаровувати букетами своїх коханих, шепотіти на вухо сердечні зізнання чи на весь голос співати палкі серенади тут, під пильним оком Кобзаря, якось не прийнято. В такому місці чомусь майже ніколи не призначають побачень закохані. Так, ніби Шевченко і кохання — речі несумісні.
Та хіба міг модний столичний художник, епатажний поет, завсідник припортових петербурзьких трактирів, любитель рому і сигар, поціновувач театральних вистав, бажаний гість на балах та в аристократичних салонах Тарас Григорович Шевченко не любити жінок? І хіба можна було такого його не любити?
Втрачене кохання
Перший поцілунок Шевченка вийшов трохи гірким через сльози. Малий кріпачок саме переживав свою чергову підліткову депресію, сховавшись від усіх на пасовиську за Кирилівкою. Рано осиротілий Тарас жалів себе, почуваючись особливо покинутим тут, на самоті, з самими тільки вівцями. І раптом прийшла вона — така сама, як він, мала пастушка… Спогад про той поцілунок, яким висушила його сльози Оксана, згодом з´явився в одній із рідкісних ліричних поезій Шевченка.
Оксанка Коваленко була на три роки молодшою від Тараса і мешкала по сусідству. Їхні матері, дивлячись на забави своїх дітей, гадали, що ті колись одружаться. Але дитяча симпатія та підліткова закоханість не переросли у справжнє і глибоке почуття. Забракло часу. 15-річний "козачок" Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусів поїхати до Вільна (тепер — Вільнюс). Розлука була несподівана і довга. Тож своє перше кохання Тарасові залишалося тільки згадувати і малювати.
Робити малюнки з пам´яті йому ще добре не виходило, і замість милого личка малої кріпачки на папері під його олівцем проступали обличчя прекрасних дам, які Тарас міг довго роздивлятися і перемальовувати з театральних афіш, мистецьких естампів чи паркових скульптур, яких досить було у великому місті. Так з´явився портрет "Погруддя жінки", в якому вгадуються риси обличчя французької актриси Адріани Лекуврер.
…Оксана Коваленко не стала дівувати, чекаючи повернення додому свого Тараса. Зрештою, до Кирилівки Шевченко приїхав знову аж через чотирнадцять років — уже як вільна людина, здібний столичний художник та поет. На той час Оксана уже три роки була одруженою і бавила двох доньок, народжених від кріпака з Педиківки К.Сороки.
Тарас не надто переймався втраченим коханням. Життя тільки починалося, а він був уже відомим автором скандальних поезій та вдатним портретистом. Його столичні знайомства відкривали йому двері на бали та прийоми, які влаштовували в Україні провінційні аристократи.
Нерозділене кохання
На одному з таких балів у 80-річної поміщиці Тетяни Густавівни Волховської в селі Мойсівці Шевченко познайомився з дружиною відставного полковника Ганною Закревською та племінницею декабриста Рєпніна — княжною Варварою. Виник химерний любовний трикутник, врівноважити який не зумів би найдотепніший "піфагор".
21-річна пані полковникова пробудила у Тарасові чуттєві порухи серця. І коли полковник Закревський запросив молодого художника до свого помістя в Березову Рудку, щоб той намалював портрети його сімейства, Шевченко з охотою погодився. Тарас малював родину Закревських неквапливо, щоб довше бути поруч із "Ганною вродливою", як згодом він назвав свою кохану в одному із віршів.
Ще один тимчасовий притулок у той час Шевченко знайшов у Варвари Рєпніної в містечку Яготині. Княжна ще на тому балу у старої Волховської загорілася несподіваним коханням до поета і запропонувала йому пожити у своєму помісті. Проте вона була на шість років старшою від Тараса, і той радше сприймав її як свою опікунку, а не коханку. А княжна натомість своїх почуттів не приховувала. Зізнавалася у коханні до Шевченка в листах. Подарувала йому власноруч сплетений шалик. Навзаєм він подарував їй свій автопортрет. У Яготині Тарас прожив десь із півроку, а потім знову повернувся до Петербурга.
…Уже на засланні побритий у солдати Шевченко згадував про Закревську, присвятивши їй вірша "Якби зострілися ми знову". Але зустрітися зі своєю пасією йому більше не довелося, вона померла у 35-річному віці саме того року, коли поет отримав звільнення від 10-річної солдатчини. А от з Варварою Рєпніною вдруге він таки побачився — через п´ятнадцять років після першої зустрічі, перебуваючи проїздом у Москві, коли повертався із заслання. Але 50-річна дама не змогла пробудити в ньому ніжних почуттів.
До речі, на заслання у Казахстан Шевченко потрапив власне через жіночу образу. У найскандальнішій на той час поемі "Сон" Тарас дозволив собі порівняти першу леді Росії, імператрицю Олександру із засушеним опеньком, мовляв, така ж вона "тонка, довгонога". На відміну від теперішнього захоплення зовнішністю подіумних модельок, краса такого ґатунку тоді була не в моді, і ображений таким порівнянням російський імператор суворо покарав поета.
Кохання без взаємності
Десять років солдатського побуту остаточно скалічили особисте життя поета. Замість вишуканого товариства він мав компанію п´яних офіцерів, замість вродливих панянок його оточували замурзані казашки. Шевченку минав 44-ий рік, коли новий імператор підписав указ про помилування, а він уже почувався страшенно старим чоловіком. Тарас ще й відпустив собі кошлату бороду, з якою справді скидався на старезного діда. Але, як то буває, мріяв про молоденьку дружину, поряд з якою хотів повернути свою минулу юнь.
Повертаючись до Петербурга, Шевченко на декілька місяців зависнув у Нижньому Новгороді. І тут сповна відчув свою популярність. Жіночки з місцевого бомонду навперебій замовляли йому свої портрети, а художник оцінював їх прискіпливим оком.
"Серед жінок, як на підбір, жодної не тільки красуні чи гарненької, навіть стерпної не зустрів. Потвори і, як видається, переважно старі діви. Бідні старі діви!", — такий запис у щоденнику зробив він під враженнями від жіночого товариства у Нижньому.
Але спраглий кохання поет таки знайшов у Нижньому Новгороді дівчину своїх мрій. Вперше він побачив її на театральній сцені 13 жовтня 1857 року. 16-річна актрисочка Катя Піунова здавалася йому ідеалом жіночої вроди.
Заради її театральної кар´єри він викликав до Нижнього знаменитого актора Михайла Щепкіна, і той впродовж трьох днів грав у спектаклях разом з нею. Про її акторську гру Шевченко написав захоплену замітку до місцевої газети, яку згодом передрукувала московська преса.
Він вблагав директора Харківського театру погодитися на умови актриси і зарахувати її до своєї трупи. Закоханий Шевченко зовсім втратив голову і готовий був полюбити усіх. "М.С. Щепкін, їдучи з Нижнього, просив мене полюбити його милу Тетясю, тобто Піунову, і я буквально виконав його дружнє прохання. А сьогодні, прощаючись зі мною, Кишкін зі сльозами на очах просив мене полюбити його смиренну улюбленицю Вареньку Остаф´єву. І після таких милих обов´язків я скучаю", — записав тоді Тарас у щоденник.
Але молода актриса виявилася надто невдячною, а може, просто не наважилася пов´язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, який майже на тридцять років був старшим від неї. Врешті з 25-річним актором Максиміліаном Шмідтгофом вона переїхала у Казань, де й одружилися з ним.
Переживши гіркоту нерозділеного кохання, Шевченко продовжував пошуки молодої дружини у Петербурзі. Він мріяв придбати ґрунт біля Канева, збудувати хату з комірчиною-робітнею і жити разом з вірною дружиною. "Без жінки і над самісіньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий", — писав 46-річний Тарас у листі до свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка за рік до своєї смерті.
До речі, однією з претенденток на шлюб із поетом була наймичка Варфоломія, Харита Довгополенко. Але 19-річна селянка вважала Тараса занадто великим паном і через те не погодилася на шлюб.
Останнім коханням поета була ще одна молода, 19-річна дівчина — Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками. Шевченко накупив їй сукна, капелюшків, туфель, перснів, білизни, сережок з медальйонами, коралів і навіть Євангеліє в білій оправі із золотими краями. Тільки за один день (3 вересня 1860 року) він витратив на презенти понад 180 рублів! Але крутійка не захотіла залишати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити у селі. Вона покинула поета і вийшла заміж за перукаря Яковлєва.
Лише в 1904 році, по смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлєва-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.
Відвідуючи меморіал, у книзі відгуків одного разу вона залишила розпачливий запис: ൕ травня 1905 року приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…". Але було вже запізно. Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов прийшли до Тараса Шевченка тільки після його смерті.
 
 
 
Коли ми говоримо про очевидні речі, то мимоволі намагаємося опертися на авторитет: отож, ведучи мову про вплив першого досвіду взаємин із протилежною статтю на майбутню долю, аж ніяк не обійтися без згадки про Фрейда.
Не обійтися, навіть незважаючи на те, що й без чужоземного авторитета цілком очевидно, що наше ставлення до жінок багато в чому визначається тим, як батько ставився до матері, матір до сина, а сестра до брата. Стійкість цих перших дитячих вражень цілком зрозуміла, адже найсильніші емоції дорослого життя не можуть конкурувати з першими безпосередніми враженнями дитини, яка пізнає світ. Отож, сьогодні про тих перших жінок, які багато в чому зумовили долю Тараса Шевченка.
Мама. Катерина Шевченко (Бойко). Вийшла заміж за кріпака Григорія Грушівського-Шевченка в 1802-му. Її тато був козаком, але життя склалося так, що волю було втрачено, а дочка народилась кріпачкою. Не має сумнівів, що батькова туга за втраченою свободою вплинула на формування цієї жінки в дитинстві, роздмухуючи найнеймовірніші романтичні фантазії та мрії.
Звісно ж, мрії ті доволі рано були пригнічені суворими реаліями: батьки не мали своєї землі, а тому змушені були відпрацьовувати панщину переважно за самі харчі. В 19 років вона вийшла заміж за Григорія, який і грамоти знав, і був порівняно заможнішим.
Але шестеро дітей — то шестеро дітей. І якщо дочку Катерину та старшого сина Микиту Катерина з Григорієм ще встигли коли не «поставити на ноги», то в основному підготувати до життя, то Тарас і менші Йосип, Ярина та сліпенька Марія зазнали і знущань мачухи, і гіркого сирітства.
Але ще за життя мама дала майбутньому поетові головне — любов та материнську ніжність, без відчуття яких так легко озлобитися на весь світ і ніколи не зазнати кохання.
Родина Катерини та Григорія Шевченків була не найбіднішою, але всього треба було досягати кривавою і важкою працею. Дуже дошкуляли родині й управителі поміщика, генерал-лейтенанта Василя Енгельгарда, що засвідчують і архівні документи, з яких відомо, що кирилівські кріпаки нерідко втікали з села, роками не повертаючись додому.
Цілком імовірно, що й Григорієве чумакування було різновидом такої «втечі», хоча, з іншого боку, воно ж відкривало світ, додавало певної фінансової та психологічної стабільності. Для Тараса ж це означало зростання під переважним впливом матері, яка його любила і — поволі — згасала. Це згасання, безперечно, відбилося на всьому подальшому поетовому житті, бо хіба можна вважати справедливим світ, який тяжкою працею зводить у могилу матір. Першу і найдорожчу його Катерину, яка виявилася беззахисною перед наругою світу.
Протилежністю матері стала мачуха — Оксана Терещенко, яку батько Тарасів взяв за жінку після смерті дружини. Вдова з трьома дітьми, життя якої було дуже важким, вона до того ж мала жорсткий і неврівноважений характер. Коли стали жити в одній хаті, в Тараса не склалися взаємини з її сином Степаном, якого він інколи добряче лупцював. Звісно, що в таких конфліктах мачуха ставала на бік рідного сина. Особливо болісно пережив Тарас пригоду з москалем, який якось заночував у їхній хаті, а на ранок з’ясувалося, що в нього зникли гроші.
Мачуха звинуватила у крадіжці Тараса. Хлопець втік з хати і чотири дні ховався в калині й не повертався додому. Коли ж його знайшли і «взяли на спитки», то на третій день, на прохання сестри Ярини, він вимушено зізнався «в крадіжці». Проте так і не зміг показати, куди заховав гроші. Несправедливе й жорстоке покарання (пізніше з’ясувалося, що гроші вкрав Степан) так вплинуло на Шевченка, що він пізніше писав: «Кто видел хоть здали мачуху и так называемых сведенных детей, тот… ад в самом его отвратительном торжестве».
Проте світлих жіночих образів в житті малого Тараса було таки більше. Один із найніжніших споминів пов’язаний із сестрою Катериною — терпляча та ніжна нянька, яку з теплотою та ніжністю згадує поет у повісті «Княжна». Через рік після смерті матері вона вийшла заміж за кріпака Антона Красицького в сусіднє село Зелена Діброва, до хати яких часто тікав Тарас, коли йому ставало нестерпно. Там його завжди тепло приймали, з розумінням ставилися до непростого свавільного характеру хлопчика.
Можна припустити, що сестра Катерина стала першою Тарасовою берегинею, яка могла прихистити і зрозуміти не схожого ні на кого хлопця.
Змалку в Тарасовому житті була ще одна дівчинка — сусідка Оксана Коваленко. Ще малими дітьми вони гралися біля хатин, а їх матері жартома заводили мову про майбутнє одруження:
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх…
Цей дитячий роман тривав не один рік, але був нагло перерваний кріпацькою неволею.
У вірші «Мені тринадцятий минало…» Тарас Шевченко змальовує зворушливий епізод, що трапився в житті голодного й самотнього сироти, який змушений пасти худобу за харчі. Несправедливість і розпач, з якими не завжди можуть впоратися навіть дорослі, з особливою гостротою переживалися маленьким пастушком. І то переживалися так гостро, що на очі навернулися сльози. І тоді з’явилася вона — Оксана, яка витерла сльози цілунком. І хоча в цьому вірші немає безпосередніх свідчень, що юною Беатріче була саме Оксана, проте ці свідчення є в поемі «Мар’яна Черниця», присвяченій «Оксані К-о»:
Чи правда, Оксано?
Чужа чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині,
бувало, щасливий,
Як побачить диво —
твою красоту.
Кого ти без мови,
без слова навчила
Очима, душею,
серцем розмовлять.
З ким ти усміхалась,
плакала, журилась,
Кому ти любила
Петруся співать…
У безрадісному житті сироти вона була тією зіркою, яка запалила зорю кохання. Обставини розлучили їх: у 1829 р. новий поміщик забрав Тараса з села, як здавалося, назавжди, а Оксана пізніше вийшла за кріпака Сороку. Невідомо, чи була вона справді покриткою, як Оксана багатьох поезій Шевченка, але майже в усіх жіночих образах Шевченкових творів вгадується туга від безжально розчавленого першого кохання…

Останнє оновлення (Середа, 21 квітня 2010 12:29)

 

Останні новини

Найбільш переглянуті

Який предмет вам більше подобається?