Статистика
Користувачі : 3
Зміст : 1165
Посилання : 8
Переглянути хіти змісту : 1112441
Gerb.jpg
Лічильник
Яндекс.Метрика
Rambler's Top100
HomeСвітом править кохання ► Нікітіна О., 11-A кл.

Нікітіна О., 11-A кл.

Я ловлю твій погляд і відводжу очі
Та знов подивитись в них так сильно хочу
Подивлюсь на тебе й знову посміхаюсь
Бути сміливіше щодень намагаюсь
Хочу, щоб помітив, посміхнувсь мені ти
Бо свого кохання мені ніде діти
Як з тобою бути? Що мені робити?
Маску одягнути? Стати непомітною?
Бути лише тінню, чи із тіні вийти?...
Може, ти помітиш? Що мені робити?
 
Знаєш, я, напевно, справді покохала
Завдяки тобі я щось нове пізнала
Ти такий чудовий, незвичайний, милий,
Од усіх найкращий, ніжний і красивий
Певно, маєш в серці якусь таємницю
Я лечу на світло, але там – в’язниця
Я не можу спати – не закрию очі
Хочу так спитати – й плачу знов щоночі
Ну скажи, навіщо, я тебе зустріла?
Серцем покохала, а в душі – згоріла…
 
Хвилююсь, думаю про тебе
Частиночку свого життя
Чи ти прийдеш, чи зникнеш знову
У краплях літнього дощу
У росах степових, ранкових
Я все одно тебе знайду!
Знайду і обніму так сильно,
Щоб більше вже не відпустить
Щоб бути завжди з тобою поруч
І шепотіти про любов!
 
Мої думки лише про тебе
І неспокійне моє серце
Один лиш погляд – і я тану
Один лиш рух руки – і я твоєю стану
Припини мої страждання
І прийми моє кохання
Воно щире і безмежне
В моїм лиш полум’янім серці
Бережу його для тебе
Лиш для тебе милий мій
Повернись, поглянь на мене
А інакше буревій здійметься в серці
І душа, як птиця стрепенеться
Й полетить у далечінь
В край далекий де лиш тінь –
Моя і тінь твоя
І нікого більш немає
Біль моє сердечко крає
Зупинить його ти можеш
Слово лиш одне промовиш, що кохаєш скажеш щиро
І здійметься голуб миру у блакитні небеса -
Там тебе чекаю я!
Лишень з тобою хочу бути, стукіт кроків твоїх чути
Голос тихий, немов пісня, я люблю тебе і звісно
Хочу, щоб любив мене ти, а не ставив лиш тенета
Для довірливих сердець!
Я люблю твоє обличчя, очі, губи і волосся
Загадаю я бажання, загадаю, щоб збулося!
 
Птиці щастя, птиці надії, поверніть мої втрачені мрії
Заберіть це нещасне кохання, подаруйте нам свято востаннє!
Хай завершиться все happy endom, заспокоїться змучене серце,
Запанує в душі моїй спокій і затихнуть десь здалеку кроки!
Я про тебе навіки забуду і в обійми хотіти не буду і із пам’яті викреслю голос,
Голос ніжності, голос любові
 
Знаєш, мені дуже важко, так незвично, серцю тяжко.
Віриш? Я не хочу втрати, я не зможу знов кохати,
Я так хочу лише щастя, щоб прийшло воно зненацька і зі мною залишилось,
У домівці поселилось, щоб лиш сміх могла я чути, а про сльози й біль забути!
    
Я стану ангелом і в небо піднімуся
Я крила розгорну і засміюся
Тепер я вільна
Ви ж підвладні світу
Тепер я ангел
Ви ж немовби діти
Ви безпорадні
Я тепер всесильна!!!
 
Ми зустріли її серед тиші нічної
Невисоку, струнку, чарівну і … прозору
Розказала вона, що давно тут блукає
І у темряві гір вона хлопця шукає
Ніжна німфа, сумна загубила кохання
Перед тим посміхалась, напевне, востаннє
Довгі роки вона по долинах блукала
У річок, у пташок вона марно питала
Чи не бачили раптом вони хлопця такого
Що несе радість всім, хто зустріне його
Марно, марно шукала, а роки проминали
Не знайшла, засмутилась та й пішла із життя
Та душа її спокою знайти не змогла
На землі залишилась, щоб шукати кохання
Безліч часу тривають ці непевні блукання
Вже не вірить, що знайде його
Та шукає…
 
Він кохає її так сильно, час для нього іде повільно
Він порівнює її з сонцем, хоче бачити у віконці
Їй дарує найкращі квіти, і планує - майбутнє, діти
Він обожнює її руки і боїться з ними розлуки
Він так любить блакитні очі, вічно бачити поруч хоче
Він так вірить в її кохання і не знає, що це вже востаннє
Не зустріне її він більше і не скаже, як любить сильно
Він без неї не може жити, а вона хоче так піти…
 
За вікном моїм знову злива, а я згадую як любила
Краплі б’ють по вікну щосили, а я згадую як хотіла
Наді мною велика хмара, ще тоді я, напевне, знала
І не видно за нею сонця, не прийдеш до мого віконця
Вже роса, як кришталь на квітах
І пташки заспівали в вітах
А я згадую як любила
Поруч бути завжди хотіла…
 
Чи знаєш, ти, що таке кохання?
Ніч без сну та дівчат зітхання
Знов не спить молоденьке серце
Знов кохає і вже не вперше
По щоках знов течуть сльозинки
Ніби, згублені намистинки
Розірвалась кохання нитка
І дівчина знов плаче гірко…
 
Пізня вже година, темрява навкруг
А мені не спиться, де ж ти, милий друг?
Вулиці самотні, світло ліхтарів
Всі думки про тебе, любий друже мій!
В тиші чую кроки, може це йдеш ти?
Ні, нажаль, хтось інший
Знову, знову сльози…
Втратила назавжди всі зв’язки з тобою
Я не знаю де ти, плачу, непокоюсь
Я дивлюсь на фото, згадую тебе
Біль озвався в серці
Де ж ти? Де ти? Де?
Досі я кохаю, досі пам’ятаю
Лиш тебе, ті рідні очі, ніжний голос
Не забуду я тебе ніколи знаю
Твої рухи, постать, все, що зв’язано з тобою…
 
Свято 1 вересня, тиха осіння пора
Знову до школи усміхнена з гомоном
Йде дітвора
Знову відчиняться класи
Знову почнеться навчання
Але для них все попереду
Ну а для нас це востаннє
Востаннє сядемо за парти
Візьмемо до рук свої книжки
На нас чекає світ
Але не згасне пам'ять
Про нашу рідну школу
Та її учителів!
 
Загадкова тиша і не чутно звуків
Плине в далеч річка, а на серці муки
Погляд лине в небо, я хочу до тебе
Ти такий далекий, ти покинув мене…
Як ти міг, коханий? Я без тебе гину
Я не помічаю, як летять години
Я не бачу світу
Застилають сльози
Про одне лиш мрію
Повернути роси…
Кришталеві роси на траві уранці
І щасливі сльози, поцілунки в танці…
Ти завжди зі мною, відчуваю серцем
Ти мені наснився в літній місяць серпень
Ти промовив тихо : «Не спіши за мною…
Ще іти зарано…Я буду з тобою…
Посміхнуся сонцем, обійму за плечі
Теплим вітром…
Не сумуй, все добре…Інший буде ніжно
В очі поглядати і вуста солодкі твої цілувати…
Я прошу тебе живи…Звісно, пам’ятай мене…
Та не йди за мною…
Я ЗАВЖДИ –ЗАВЖДИ З ТОБОЮ…»
Зник твій милий образ, темно у кімнаті
Так, я буду жити, жити й пам’ятати …!!!
 
 
 
Дощ змиває величі сліди
Перед ним все рівне,ніби перед Богом
Під дощем нас двоє –
Я і ти
Я щаслива, що ти поруч
Ти – що я з тобою…
Дощ – неперевершена краса
Тихо – тихо краплі стукотять по склу
Я сьогодні вдома, я одна
Слухаю мелодію дощу…
 
 
 
Казка, яку мені розповіла зірка
Люди ніколи не зуміють розгадати таємницю неба, цього безмежного простору, повного загадок. Небо живе двома життями, яскравими і такими несхожими. Це для людини зміна дня і ночі, проста і буденна формальність, а для неба це зміна способу життя, це перехід до чогось нового й незважаючи на те, що він повторюється, для неба він завжди є різним.
Вдень на небі панує влада Сонця – величного світила, яскравого і могутнього. Зазвичай воно перебуває в доброму гуморі, тому його промені (такі грайливі і веселі діти), торкаючись землі, зігрівають її своїм теплом, дарують життя всьому живому і життєдайне світло людям. Іноді, промінчики занадто затримуються на землі, жартуючи і граючись з дітьми й звірятами, тоді батько, наближаючись до обрію кличе їх додому. Разом з Сонцем на небі живуть Хмаринки. Ці білосніжні подружки прикрашають небо денної пори, виділяючись яскравими плямами на блакитному фоні. Коли подружки сваряться між собою, вони супляться, і тому небо стає темним, і навіть Сонця не видно за ними. Від образи подружки починають плакати, їхні сльози падають на землю краплями дощу і втамовують спрагу полів, лугів…Якщо подружки довгий час не миряться, зі своєї домівки виходить суворий дядько Грім зі своїми племінницями Блискавками і починає гримати на бешкетливих дівчаток, лякаючи жителів Землі.
На зміну могутньому сонцю приходить мудрий і задумливий Місяць зі своїми доньками – зіроньками. Небо змінює свій колір на темний, саме тому зірки так яскраво виблискують на його фоні уночі. Зірочки іноді утворюють на небі малюнки, які люди називають сузір’ями. Дивитись на них – справжня насолода і розрада для душі. Зірки не вічно світять на небі, вони можуть зриватися на землю, перед цим востаннє яскраво зблиснувши. В цей момент люди загадують бажання й дуже часто вони здійснюються.
”Ось і я впала на землю і зустріла тут тебе. Щоб бути корисною, я розповіла тобі цю історію. Тепер я зникну та ти не забувай мене і знай, твої мрії обов’язково збудуться, тому що з тобою поруч завжди буду я.”
Так промовила Зірка й розсипалася переді мною зірковим пилом. Вітер підхопив його і поніс удалечінь. Ну а я взялася за перо і ось тепер дарую вам цю чудову казку.
 
 
Я заходжу на свою сторінку і відразу перевіряю список друзів он - лайн
Я дуже хочу побачити там твоє фото, та не бачу
Серце крається від болю, а очі наповнюються сльозами
Де ти? Чому тебе немає? Я гірко плачу…
Мені так погано без тебе
Без твоїх жартів
Без смайлів в повідомленнях
Без графіті на стіні
Взагалі без тебе…
Спливає хвилина за хвилиною
А тебе все немає…
Переглядаю твою сторінку
Читаю записи на стіні
Ти популярний, тобі всі пишуть, в основному інші дівчата…
Вони називають тебе своїм сонцем, кошенятком…
Вони шлють тобі подарунки, віртуальні поцілунки…
Чесно скажу, мені неприємно, зачіпає за живе…
Напевно всоте переглядаю фотографії в твоїх альбомах…
Милуюся твоєю усмішкою, ревную до інших, тих, що поруч з тобою…
Ти так і не з’явився… Гірко… Я натискаю на ”Вихід” , вимикаю комп’ютер, екран гасне і гасне моя душа, серце озивається тихим болем, а я не можу заснути, я думаю лише про тебе… Де ж ти???
 
Байдужість…
В твоїх очах не бачу я тепла
Вони холодні, як метал
У доторку ні краплі ніжності…
У рухах нема вже чарівності…
Ти став далеким, я не розумію
А може, я у чомусь провинилась?
Скажи мені про це, лиш не мовчи
Прошу тебе, скажи…
Не мучай серце…Не край його…
Мені нелегко…Що це? Що???
Нерозуміння почуттів… Відчуженість…
Розділеність життів… Напруженість…
Байдужий ти до слів і до звертань,
Не чуєш ти моїх прохань…
Так тяжко…
                                       05.11. 2009
 
 
 
 
 
 
                                                                                                                                                                    
”Прийшла любов непрохана й неждана…”
Лірика Василя Симоненка вражає своєю щирістю, чистотою, легкістю. Прочитавши кілька рядків, читач розуміє, наскільки автор цінував кохання, як тонко відчував це почуття, підносив його на найвище місце у житті людини.
Кохання – це особливе почуття, яке пов’язує двох людей, зводить їх у чарівний союз, надає життю яскравих барв.
Василь Симоненко розумів, що кохання – це звична річ для навколишнього світу, та все ж таки вбачав у ньому щось особливе, незвідане, незрозуміле іншим.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ми з тобою…
Ми не вічні,
Ми з тобою просто – ти і я…
Для нього любов – це особлива гармонія двох душ, це фантастична історія, щось дуже хороше й тепле на серці.
Ну скажи – хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним
Я тебе зустрів і  не зберіг?
Мимоволі вловлюємо думку про те, що у житті головне – знайти кохану людину, яка розумітиме тебе з півслова, в усьому підтримуватиме і завжди буде поруч. Та ще важливіше, знайшовши – не втратити її…
Василь Симоненко пішов з життя зовсім молодим та за свій короткий вік, встиг покохати, до чого закликає у своїх віршах й інших:
”І жити спішити треба,
Кохати спішити треба_
Гляди ж не проспи!”
Його творча спадщина, особливо ліричні вірші на інтимну тематику, розбудять ще не одне серце, надихнуть ще не одну людину, подарують задоволення, викличуть усмішку.

Останнє оновлення (Четвер, 22 квітня 2010 12:21)

 

Останні новини

Найбільш переглянуті

Який предмет вам більше подобається?