Статистика
Користувачі : 3
Зміст : 1472
Посилання : 8
Переглянути хіти змісту : 1402401
Gerb.jpg
Лічильник
Яндекс.Метрика
Rambler's Top100
HomeНаша гордість ► ПРОЩАЮЧИСЬ ЗІ ШКОЛОЮ

ПРОЩАЮЧИСЬ ЗІ ШКОЛОЮ

Дні, місяці, роки…Як же вони невпинно летять. Вони ринуть у світ, до якого ми постійно повертаємося в наших мріях, снах. Нам хочеться повернути годинникову стрілку проти її бажання, і перевести на той час, коли ми були ще зовсім безтурботними дітлахами. Лагідна мамина посмішка, щоденні повчання татуся, бабусина казка перед сном, і запашні пиріжечки для «маленької» онуки. А ще в тих спогадах є лялька, яка була нашою «вихованкою», адже так хотілося і нам, маленьким, когось посварити за недоїдений суп, за розбиту чашку і за порвану спідницю. Ми гойдалися на яскраво пофарбованих гойдалках, які підносили нас у вись зі стрімкою швидкістю, і під час захоплюючого «польоту» чувся стурбований голос мами: «Не так високо!» В цей час ми подумки починали сваритись на маму і ображатись, що вона не дозволяє «долетіти» до такої бажаної  висоти, адже здавалося, що залишалось геть трішечки і ти опинишся, як в якійсь казці, чи мультику, десь у іншому вимірі, де є багато цукерок і лимонаду, але тут нас переривав ласкавий мамин голос, який вже звучав менш стурбовано. І знову доводиться забувати про омріяні польоти і повертатися до реальності.

Яскравим спогадом є дитячий садок, до якого майже щоранку шли діти зі слізьми на очах, смикаючи маму за спідницю  і благаючи, щоб та раніше забрала, а у відповідь ми часто чули: «Якщо будеш гарно себе поводити, то ввечері на тебе чекатиме гостинець», і відразу після цих слів вимальовувалась безглузда посмішка, яка давала зрозуміти, що твої думки вже про такий бажаний гостинець. Подумки ти намагаєшся перебрати всі можливі варіанти, що ж тебе може чекати. Так день пробігав швидко, і ти навіть цього не помічав, а ввечері на тебе чекала нова іграшка, або твої улюблені цукерки.

Але швидко пролетіли роки і ось вже час до школи йти. Шкільна форма, великі банти, серйозність в очах, портфель, так би мовити, для солідності. Здається, все. Можна йти, але всередині тебе щось тремтить, маленькі оченята розширюються від страху і переживань. Міцно схопивши батьків за руку крокуєш. Та-аа-ак, ось вона, це вона, ти впізнаєш її здалеку, - школа!!! Святкові букети, різнокольорові кульки, шум, метушня, заклопотані люди якісь. Ти не розумієш хто вони, але мама пояснює, що це вчителі, які також хвилюються, зустрічаючи дітвору. Вони всі такі милі та привітні, а посмішкою своєю «обіймають» усіх.

Я на все життя запам’ятаю ті очі, очі моєї першої вчительки - Секеріної Тетяни Романівни. В них було море любові, океан ніжності, доброти. Щойно в них глянеш – переживання будь-які як рукою зніме. Наш перший урок був дуже пізнавальним, ми горіли бажанням взяти якомога більше нових знань. Тетяна Романівна бачила це і намагалась кожен урок, кожне зайняття зробити цікавим. Вона створила для нас маленьку казку на 4 роки, в нас був свій світ: дружня атмосфера, багато-багато зелених насаджень, за якими нам подобалось доглядати, велика шафа з книгами, а ще куточок, який ми полюбляли найбільше, то був наш ігровий куточок, де ми відпочивали на перервах, гралися після уроків. Кожного дня ми ходили з посмішкою на обличчі до школи, адже ми знали, що там на нас чекає друга наша мама. Звичайно ж, годували нас не тільки пряниками, але часом і «кнутика» отримували. Було таке, що і зошити переписували, і двійки виправляли з переляканими очима, які благали: «Ви ж тільки мамі не кажіть…»

Пам’ятаю наш шкільний оздоровчий табір. Особливо запам’ятався табір по закінченню 4 класу. В нас були найкращі вожаті-десятикласники, які не лінувалися займатися нами. Важко повірити, але з деякими я і зараз спілкуюсь, згадуючи з посмішкою ті роки.

Протягом цих 4 років нас Тетяна Романівна не просто вчила, але і виховувала. Вона дала нам гарний поштовх, чудову базу знань для старшої школи. Промайнули і ці 4 роки. Ось вже наш перший шкільний випускний, перші іспити, новий крок у дорослість. Мені важко словами передати всю ту вдячність та любов, яку я відчуваю зараз. Тетяно Романівно, дякую вам від щирого серця! Ви навіть не уявляєте скільки зробили для нас… Низький вам уклін!!!

Потім почався новий етап: старша школа. Переживали, мабуть, те ж саме, коли йшли до 1 класу. Здавалося все новим, чужим, але і там ми опинилися під надійним крилом нашої Сердюк Олени Вікторівни, яка змогла нас заворожити своєю посмішкою, щирістю. Саме цей вчитель зміг закохати нас у свій предмет, адже розповідаючи нам будь-який матеріал, у неї світяться очі, а цей вогник, як виявилось, передається. Тепер на кожному уроці світової літератури світяться і наші оченята. З Оленою Вікторівною ми багато подорожували, пізнавали частинки історії. Запам’яталась поїздка до Львова, адже це була наша перша така далека подорож… Олено Вікторівно, дякуємо вам за ваше терпіння та витримку, адже бешкетували ми немало, а ви нас все одно любили, підтримували, допомагали завжди. Дуже раді, що ви є в нашому житті, ви стали частинкою його.

Потім, так склалось, що нашим класним керівником став Іванов Сергій Вікторович. Мабуть, 2 роки з ним були найвеселіші:). Завдяки цьому вчителю ми полюбили не лише англійську, але і більше наблизились до музики. Не соромився він нам і на гітарі заграти, і пісню заспівати, і про навчання наше не забував. Смішно зараз згадувати, як перездавали погані оцінки, перш ніж роздасться дзвінок вдома від Сергія Вікторовича.

От чи не найскладніші та найвідповідальніші шкільні роки переживає з нами наша Харенко Віра Борисівна. Вона вражає своєю стриманістю, терплячістю та силою духу, подаючи нам гарний приклад! Віро Борисівно, ми вас дуже любимо, знаємо, що з нами багато дуже клопотів, але дякуємо вам за те, що ви поруч. Кожен з нас знає, що в будь-якій ситуації ми можемо до вас звернутись, ви допоможете завжди. Ви любите нас такими, які ми є. Ви живете з нами, переживаючи кожну нашу невдачу або перемогу. Ви плачете і смієтесь разом з нами. Ви стали такою рідною, що зараз важко уявити як ми будемо без вас…

Наші вчителі, любі вчителі, вчителі гімназії, ви найкращі в нас!!! У першу чергу хотілось би висловити слова подяки директору гімназії. Олено Олегівно, дякую вам за ту атмосферу шкільну, яку ви нам створили, за всі умови для навчання. Ви приклад для нас усіх. Я вам дякую за підтримку, за віру, за допомогу, адже в будь-якій ситуації ви були поруч, протягом усіх 11 років, які промайнули так непомітно. Ви змогли повірити в нас, що стало поштовхом до нашої віри в самих себе.

Хочеться подякувати всім заступникам директора: Бондар Людмилі Іванівні, Бойчук Лесі Миколіївні та Дахно Ларисі Володимирівні. Ви, ніби три феї, які відповідають за нас, допомагають та научають. Ви допомагали нам розкриватись, цвісти, проявляти себе. Дякуємо!!!

Дякую вчителям, які всі ці роки вчили любити нас наше рідне, українське; вчили грамотності. Алло Василівно та Наталіє Петрівно, ви відкрили перед нами всю красу української мови, будь-яке нецікаве та складне правило ви пояснювали так, що це викликало у нас захоплення.

Дякую тим вчителям, які розвивають наші майбутні можливості за допомогою іноземних мов: Шибановій Тетяні Василівні, Харенко Вірі Борисівні, Івахненко Оксані ВасилівніМамаєнко Ксенії В’ячеславівні. Ви відкриваєте перед нами закордонні обрії, знайомите з незнайомим.

Завдяки цьому вчителеві ми мали можливість подорожувати крізь часові брами, знайомитись із нашим минулим, різними менталітетами та країнами, отже, Людмило Василівно, дякую вам за уроки історії, які були просто незабутні!

Вчила нас математичної науки Лисиця Марія Іванівна. Косинус, синус, тангенс, котангенс, інтеграли, піраміди, логарифми, - здається все таким складним, але дякуючи вам і ці складності ми побороли, осилили.

Країни, материки, океани і моря… Кругосвітню подорож ми здійснювали протягом 4 років з Громило Світланою Василівною. Ви відкрили перед нами незнані світи та глибини нашої планети. Дякуємо вам!

Разом із Зозулею Наталією Василівною ми вчили біологію: рослини, тварини, людина. Ви познайомили нас із довкіллям, дали змогу пізнати його таємниці.

Разом з Людмилою Георгіївною ми не лише вчили закони фізики, розв’язували задачі, але і подорожували космосом. Ці космічні подорожі назавжди теплим спогадом залишаться в нашому серці…

Наше життя захопила комп’ютерна техніка, це якийсь всесвітній БУМ! Люди не можуть уявити свого життя без комп’ютера, але ж ним потрібно вміти раціонально користуватись. Програмування, презентації, буклети, сайти – скільки всього! Навіть важко перелічити все. Купа нових слів, незнайомих термінів, які здавались такими страшними. Але ж не такий страшний вовк, як його бояться, адже за допомогою Миколи Володимировича ми змогли пізнати тонкощі інформатики. Дуже вам вдячні, адже без знань комп’ютерних технологій дуже важко в житті.

Протягом усіх одинадцяти років бути в чудовій фізичній формі нам допомагав Тучинський Анатолій Францевич. Визнаю, що з нами було нелегко, адже не раз лінувалися йти на ранкову зарядку чи ж з присіданнями «халтурили», але зараз, коли згадуєш, то така посмішка вимальовується. Малими ми багато не розуміли, проте зараз, завдяки фізичній культурі, такі всі красені-хлопці і красуні-дівчата повиростали, тож дякуємо вам за ваше терпіння та витримку. Ви навчили нас бути сильними!

Любов до прекрасного, гарний смак, неординарність… Всьому цьому нас вчила Цвєтнєнко Лариса Олександрівна. Саме на уроках трудового навчання ми мали змогу проявити весь політ своєї фантазії. І в’язали, і готували, і вишивали хрестиком, стрічками, і платтячка шили. Отже, Ларисо Олександрівно, дякуємо вам, адже хазяєчок ви з нас зробили гарних.

Завдяки цьому вчителеві наші хлопці стали справжніми чоловіками: мужніми, хоробрими. Олексію Івановичу, дякую вам за те, що ви виховали майбутніх наших захисників!

Колби, пробірки, луги і кислоти… Разом з цим вчителем ми проводили різноманітні хімічні досліди, вчили властивості багатьох речовин, знання про них, до речі, стануть нам у нагоді в житті, так що, Тетяно Іванівно, я вам дякую за всі уроки хімії, адже кожен з них був цікавим та пізнавальним.

Кожного року ми були все ближче і ближче на крок до прекрасного – до мистецтва. Кожен урок з цим вчителем проходив так, що ми від цікавості аж роти відкривали, адже на уроках художньої культури Олена Володимирівна заворожувала нас розповідями про пам’ятки нашої культури, яка є невід’ємною частиною життя кожного з нас.

Як же можна не згадати про гімназійну царицю книг. Ірино Іванівно, дякую вам за ту атмосферу, яку ви створили в бібліотеці, адже, навіть переступаючи лише поріг бібліотеки, ми знаємо, що там на нас чекають і завжди допоможуть з вибором будь-якої літератури. Ви гарний співрозмовник, щира душа. Особисто мені ви дуже багато допомагали: і роботу на конкурс писали з вами, і в конкурсі читців брали участь, а ви завжди так турбувалися, підтримували, вірили… Дякую вам!!!

Без цієї людини не було б нашої чудової газети «Дзвоник», не розвивались би таланти юних журналістів, фото корів. Світлано Володимирівно, особисто для мене ви зробили дуже багато, багато вклали в мене. Все, що я знаю і вмію в сфері журналістики – все завдяки вам, адже ви допомогли розкритись. Я ніколи не забуду фестивалі, які ми відвідали: «Дніпрові хвилі», «Конкурс шкільних газет», «Кришталеві джерела». Саме на них я отримала колосальний досвід: тренінги, майстер-класи з професіоналами. Змогла спробувати свої сили. Ви познайомили мене з інформаційним світом, який мене захопив. Завдяки вам розкрився не один талант і я впевнена, що розкриється ще багато!

Випускний, останні дні в стінах, які стали такими рідними; останні дні з тими, з ким ти провів найкращі моменти… Навіть не віриться, що зовсім трішки і ми підемо з цих стін, але я знаю точно, що часточка кожного з нас залишиться тут, в гімназії. Здавалося, що час йде так повільно, але шкільні роки пролетіли разом із стрімким поривом вітру, який забрав їх, залишивши лише спогади, в яких я завжди буду відчувати запах шкільних стін, які берегли нас і ростили. Тепер вони випускають нас у доросле життя… Я щаслива, що мої шкільні роки пройшли саме в гімназії, адже вона була і буде завжди найкращою!!!

Аліна Задорожня, 11-А клас

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Останні новини

Найбільш переглянуті

Форма входу



Який предмет вам більше подобається?